Лейтмотив фільму полягає у тому, що село – не лише малий населений пункт або ж виробнича база сільгосппродуктів. Сучасний погляд на село – це турбота про збереження ландшафтів, культурно-рекреаційної, історичної спадщини, традицій, і забезпечення селян пристойними умовами праці.

За словами Володимира Качура, сценариста фільму, до «сільської» тематики уся знімальна група поставилася дуже відповідально.

– Ми обрали Полтавську область як певний еталон (зокрема, 4 райони – Шишацький, Козелецький, Чорнухинський і Оржицький), оскільки це знакова територія для України в генетичному, економічному, культурно-просвітницькому, духовному контексті.

Ми хотіли дослідити питання фермерства, питання великих глобальних підприємств, і взагалі умови життя у сучасному селі. Ми були просто шоковані та вражені, коли побачили фактично руїну… Можу навести простий приклад: біля полтавських Чорнух є одне маленьке село, де колись тут у школі навчалось 260 дітей, а зараз –  усього 16!  

В іншому селі ми провели опитування дітей у школі. І з 25 старшокласників лише один хлопчина сказав, що хоче залишитися жити у селі, інші ж прагнуть виїхати в Харків, Київ, Одесу…

– Вас не злякала незацікавленість сучасного глядача такою тематикою?

– Аби фільм не був переобтяжений статистикою та аналітикою, ми ввели головного героя – Віталія Ляха, мешканця села Денисівна Оржицького району. Такий собі представник селянства, добрий українець, який колись був виселений у Німеччину, в Австрію, працював там, потім повернувся назад додому. Зараз йому за сімдесят. Унікальність Віталія Ляха у тому, що він – справжній українець, вміє грати на баяні, співає, ремонтує годинники, гармошки, баяни, філософськи ставиться до життя, мислить світло і позитивно, не нарікає на Україну, а, навпаки, радіє за її кроки вперед.

– А що ще вразило Вас під час зйомок?

– У Чорнухах ми побували на тому місці, де була садиба батьків Григорія Сковороди, адже Чорнухи – його батьківщина. Ми бачили грушу, під якою наш мислитель відпочивав, ставив перед своїм світоглядом багато питань. Так ось це дерево, якщо дивитись суто по-господарськи, дуже шкодить нинішнім господарям. Вони не можуть ані зорати землю нормально навколо нього, ані заїхати кіньми на город. Груша стара-стара, вже давно не родить, але господарі терпеливо сприймають цей факт. До груші ставляться вони як до ікони, як до історичної пам’яті.

Взагалі ж, держава має підтримувати село, щоб усе було на цивілізованому рівні, і щоб зберігалися оці важливі історичні місця. Там, де гарні ставки, ріки, озера, лісосмуги конче потрібно створювати рекреаційні зони. І люди тоді матимуть роботу. Не можна орієнтуватися лише на сільське господарство як фактор виробництва біологічного продукту. Село – це у великій мірі – продукт духовний.

– А яка Ваша думка з приводу того, що Першому каналу часто закидають, що в ефірі забагато сільської тематики…

– Закидають ті, хто сидять суто на комерції і працюють за принципом повії та таксиста: послуга – гроші. Ці особи ласують вершками суспільства. Люди, які звикли до вершків, які не дивляться на коефіцієнт щастя і благополуччя усіх, а лише на власний – вони вважають, що тема села – це архаїка, яка не дає прибутків і туди навіть не слід скеровувати погляд. А є – середня ланка, яка все розуміє, але у міру своєї вихованості не піарить себе, не галасує, а скромно тягне вантаж.

Автор та режисер фільму Володимир Качур

– Що ж, на погляд телевізійників, допоможе українському селу вистояти, зберегти позитивні риси?

– Глобальний світ швидкими темпами приходить і в українське село. Ми зробили висновок (і не лише сам автор сценарію, а й чотири доктори економічних наук, які також працювали над фільмом), що у даній ситуації може вижити лише масштабне підприємство. Фермерство взагалі перебуває на задвірках. Судіть самі, якщо раніше 20 тисяч гектарів землі обробляло близько 10 колгоспів, то зараз на Полтавщині лише одне глобальне господарство орендує скільки ж гектарів і їм для обробітку потрібно лише 50-60 чоловік! А що робити іншим? Село – це не тільки виробництво продукції. І ми наголошували у нашому фільмі, що село слід розвивати, як рекреаційно-духовну територію. Слід доглядати за ставками, озерами, гаями, історичними пам’ятками, створювати рекреаційні бази, а для цього потрібні люди. І кошти для цього повинні скеровуватись тільки з бюджету!

Біда в тому, що суспільство відвернулося від села. А сільчанам так потрібна зараз допомога та підтримка!

Хочу вам сказати, що нормальна людина, яка думає про перспективу свого розвитку, виживе скрізь – і в селі, і в місті. Просто потрібно здобути освіту і працювати над собою. Нові глобальні умови багато несуть людям корисного, проте цей світ потребує хороших фахівців, котрі повинні вчитися.

– Над чим Ви будете працювати далі?

– Зараз з режисером Славою Поповим працюємо над новим проектом «На п’єдесталі вітрів Флоренції». Сценарій вже практично готовий, фільм має бути у двох частинах по 27 хвилин кожна. Це серйозні дослідження про світові об’єднавчі релігійні процеси і  місце України у цьому контексті.

– А звідки така цікава назва?

– 1439 року у Флоренції відбувся Вселенський собор представників Східних  церков і Католицької церкви. Там було прийняте архіважливе рішення про об’єднання Римської і Східних церков. Назва фільму – «На п’єдесталі вітрів Флоренції» виникла під впливом саме цього історичного факту.

Гран-прі фестивалю "Агросвіт-2008"

– Скажіть, подібні нагороди та призи сприяють творчості, чи проходять непомітно для телевізійників?

– Звичайно, це приємно, коли фахівці високо оцінюють твою роботу. Хоча роботу та життя я ділю на феєрверк і тло, тобто фон. Нагороду я розглядаю як феєрверк, радісну мить перебування на подіумі. А тло, фон – це новий сценарій, нова праця, стосунки у домі на роботі, це новий рух уперед – тобто повсякденні речі, які становлять 99% мого життя. Є люди, які страшенно люблять феєрверки та подіум, я належу до тих, хто більше приділяє уваги фонові.

– Головне, мабуть, мати команду професіоналів, яким можна довірити реалізацію задуму?

– Якщо людина, починає будь-яку справу зі словами – «на славу Божу та на користь людям», то обставини складатимуться так, що навіть команда-аутсайдер, яка втомилась від поразок, враз несподівано перемагає навіть іменитий клуб.

І ще дуже важливе: нагорода – це праця усіх, хто словом та ділом сприяв процесові виготовлення фільму. Усім щиро дякую.