Учора Перший телеканал представив свої проекти підтримки українського кіно. Президент Національної телекомпанії Віталій Докаленко відверто зізнався, що спочатку скептично поставився до програми “Кіно. UA”: невже у нас відбувається стільки подій, аби щотижня півгодини про них розповідати? Та, як з’ясувалося, є про що говорити. Доступно, цікаво і, головне,— інформативно. Ну хоча б про те, що по п’ять-шість місяців державний тендерний комітет розглядає проекти Мінкультури стосовно зйомок тих чи тих фільмів.

Інший проект — “Кіно. UA — ток-шоу” — лише має з’явитися на екранах. Він покликаний привернути увагу насамперед до авторського кінематографа нашої країни, репрезентувати найцікавіші фільми вітчизняних режисерів ХХ століття. За словами голови Державної служби кінематографії Ганни Чміль, на початку 90-х років, із здобуттям незалежності України, коли виділяли шалені бюджетні кошти на культуру, зняли сотні хороших картин (і пригадала книгу Лариси Брюховецької “Приховані фільми”, де згадується понад 200 таких стрічок). Один тільки Микола Олялін зняв тоді чотири картини. А хто їх бачив? Вони лежать пластом і тримають у собі ознаки того часу. Цікаво подивитися нині, що саме важливо було тоді для режисера, сценариста зафіксувати на плівку. А ще є великий масив фільмів, знятих до 90-х років. Вони переважно потрапили до московських архівів. Тому діє програма виготовлення дубль-негативів і перенесення стрічок на DVD чи VHS. Є українські бойовики, які ніхто не бачив... І в проекті “Кіно. UA — ток-шоу” перед показом цих невідомих чи маловідомих глядачеві фільмів триватиме коротка дискусія в студії Першого Національного, щоб пробудити інтерес глядача до кіноперегляду. Щоб глядач потім зміг порівняти свої враження із думками кінокритиків, режисерів, акторів, музикантів, а, можливо, й політиків та науковців.

— Часто буває, як у приказці: господиня вміла готувати, та не вміла подавати,— додала Ганна Чміль.— Тож завдяки Національній телекомпанії люди хоч побачать, який доробок ми маємо. Якщо у великих містах є кінотеатри, мультиплекси, де ще можна побачити українське кіно, то як його донести до мешканців сіл і райцентрів?

— Часто мене запитують, чи є українське кіно,— промовив відомий режисер Олесь Санін.— А я оце їхав сюди на прес-конференцію, застряг у пробці і думаю: а чи є в Україні авто?.. За довгі роки фінансової скрути я переглянув пріоритети і полюбив державу в собі, отож не чекаю, коли зніматиму фільми за державний кошт. І вже не пливуть соплі з приводу безгрошів’я в кінематографічній галузі. Торік у мене було 270 знімальних днів. Я вже ненавиджу апаратні, рідко бачу дружину, а хтось скаржиться: нема у нас кіно... І стоїть у позі вагітної від москаля Марії. Та ще й такі ж жалібні фільми знімає... Треба лапками рухати — тоді й сметанка буде.

Олесь Санін подякував Національній телекомпанії за оголошений разом із фестивалем “Відкрита ніч” конкурс проектів короткометражних ігрових фільмів “Відкрите кіно”. Він шукатиме яскравих режисерів і продюсерів, які мають охоту знімати. Апаратуру, техніку, телевізійний ефір та фестивальний майданчик (переможцям конкурсу) — все це надає Перший канал. Йдеться про 10-хвилинні мініатюри, де оцінюватимуть передусім ідею. А зняті вони професійною камерою, на мобілку чи інший пристрій — все одно.

Арт-директор фестивалю “Відкрита ніч” кінорежисер Михайло Іллєнко повідомив, що, крім ігрового кіно, “Відкрита ніч”, яка пройде наприкінці червня, цього разу демонструватиме й анімаційні фільми. І наголосив на тому, що він не знає, чи робить ще хтось у світі те, що робить наш Перший Національний: він демонструє конкурс в прямому ефірі, з показом фільмів, їх обговоренням, презентаціями, інтерв’ю, інтерактивним спілкуванням. Нарешті телебачення і кіно вже не воюють між собою, а співпрацюють...

Валерій НОВОСВІТНІЙ “Хрещатик”