:
Неважливо, хто саме читає новини, головне – довіра, – Андрій Городиський

Неважливо, хто саме читає новини, головне – довіра, – Андрій Городиський

03 квітня 2018

Для покращення якості телевізійних новин та більш повного інформування аудиторії три різні інформаційні випуски на телеканалі UA: ПЕРШИЙ – "Новини", "Новини. Світ" і "Новини. Культура" – об’єднуються в один. Тобто про новини культури та світу, як і про інші подіі дня, ведучі новин розповідатимуть в "інформаційних годинах" о 18:00 та 21:00. А після цих випусків журналісти обговорюватимуть найважливіші новини в "Темі дня" зі спеціально запрошеними гостями, які дійсно орієнтуються у суті справи.

У п’ятницю, 30 березня, свій останній ефір в якості ведучого проекту "Новини. Світ" провів керівник відділу міжнародних новин Андрій Городиський, який протягом трьох років розповідав українським глядачам про найважливіші міжнародні події. Про секрети роботи ведучого, критичні ситуації під час прямих ефірів, любов до подорожей, яка передалася йому від батьків, а також про свої подальші плани Андрій Городиський розповів в інтерв’ю.

Андрію, ви вже давно працюєте у сфері міжнародної журналістики, розкажіть про проекти та сюжети, які вас найбільше вразили або яскраво запам’яталися.

Ще у 2007 році я робив серію документальних проектів на актуальні тоді міжнародні теми: "Історія однієї кризи", "Як стати президентом США", "ЄС – зіркова хвороба" та "Сучасні загрози: піратство і тероризм". Саме вони за емоційним напруженням і за інтелектуальною працею й досі для мене залишаються найважливішими у кар’єрі. За великим рахунком саме у цих проектах я сформувався як журналіст-міжнародник.

Щодо останніх сюжетів, то найбільше запам’ятовуються ті, які ти відпрацьовуєш безпосередньо на місці подій. З останнього – візит до штаб-квартири НАТО. Це була зустріч міністрів оборони НАТО і на ній мала пройти комісія Україна-НАТО, яку заблокувала Угорщина. Ми тоді зробили дуже класний матеріал, який був актуальним і глибоким за рахунок того, що ми злагоджено спрацювали у Києві й у Брюсселі.

Які риси характеру необхідно мати, щоб утримати увагу глядачів?

Хорошому ведучому (як і будь-якому професіоналу, незалежно від сфери діяльності) потрібна зацікавленість у тому, що він робить, постійне бажання самовдосконалюватися і дізнаватися щось нове. І це не з-під палиці, а заради себе – щоб ставати кращим, уміти аналізувати і критично мислити.

Я себе вважаю професійним журналістом-міжнародником, бо орієнтуюся у ситуації у світі, у міжнародних подіях. І це мені дає значну перевагу, в тому числі під час роботи у прямому ефірі. Я не запам’ятовую всі матеріали, але я реально знаю про що йдеться у кожному сюжеті, імена головних дійових осіб, бекгрануд. Тому навіть якщо відключається суфлер, що траплялося не один раз, я можу гідно допрацювати ефір. Не скажу, що ніхто цього не помітить, але це буде фахово і без викривлення інформації.

Чи важлива для ведучого приваблива зовнішність?

Як на мене, то ведучий новин не обов’язково має заморочуватися на зовнішньому вигляді. Звісно, є певні стандарти, наприклад, не можна вести ефір у шортах, але головне – це те, про що говорить ведучий і довіра глядача до нього. А вона формується не завдяки зовнішньому вигляду, а завдяки тій роботі, яку він робить.

Більшість новинних проектів мають усталений формат, там не може бути якоїсь імпровізації. Я сподіваюся, що для читачів не є секретом, що ведучі читають з суфлеру, тому вони не запам’ятовують увесь матеріал, хоча й повинні розуміти, про що говорять. Мені здається неважливо, хто саме читає новини. Адже люди приходять на новини не для того, щоб подивитися шоу, роздивитися, в якому одязі ведучий чи яка у нього зачіска. Вони приходять за інформацією. І тут постає питання довіри і достовірності. А довіра базується на фаховості й професійності людей, які роблять новини. І ця довіра будується не за один день.

Пригадайте свій перший телеефір. Як Ви сприймали себе на екрані? Як відреагували ваші батьки, друзі?

Пам’ятаю свої емоції – це був тремор. А моє перше враження від роботи в прямому ефірі – це уповільнення часу. Одна хвилина тут триває неймовірно довго. Ти починаєш набагато швидше мислити і тобі здається, що обсяг інформації, яку ти переробляєш, й обсяг дій, які ти робиш за хвилину, просто рекордно великий. Наприклад, сюжет триває півтори хвилини, а час настільки уповільнюється, що я за цей час встигав перечитати інформацію, яка буде далі, спитати у підслушку чи нормально виглядаю, вислухати інструкції тощо. Можливо, це адреналін, але ти набагато швидше рухаєшся, говориш, мислиш… Це починається з першою секундою ефіру і закінчується з останньою. І цей тремор ніколи не проходить. Мені здається, що це одна зі складових успіху – поки ти гостро відчуваєш, то працюєш професійно. А коли ти занадто спокійний, то немає емоції і ти вигораєш.

Критики від друзів та знайомих після мого першого ефіру не було, вона з’явилася пізніше. Тоді були лише вітання і позитивні емоції. Мої батьки сказали, що під час мого першого ефіру не розуміли, про що я говорю, бо дивилися на свого сина у кадрі на загальнонаціональному телеканалі. У них було стримане захоплення і здивування й вони пишалися мною.

Можете згадати якусь критичну ситуацію під час прямого ефіру?

Було таке, що я пішов з кадру. Випусковий режисер мені у підслушку сказав це зробити, щоб додати динаміки. А оператору чи не сказали, чи він не почув, але я просто під час ефіру вийшов з кадру. Також якось у нас затупив суфлер, і я двічі прочитав один і той самий текст, поки до мене дійшло, що щось не так. Довелося зупинятися на якомусь реченні і казати щось на кшталт: "Поговоримо на інші теми". Але за ці три роки я точно не лаявся у прямому ефірі. Тож навіть немає чого викласти в YouTube.

Що плануєте робити далі, окрім керування відділом міжнародних новин?

Ми з моїми колегами Тімуром Мірошниченком та Сергієм Шинкарчуком нещодавно знову запустили проект "Шо там з Євробаченням?". Цей проект не пов’язаний з телеканалом UA: ПЕРШИЙ. Це наша ініціатива, наші суб’єктивні думки і цей проект не треба пов’язувати ні з ким, окрім нас трьох. Тож висвітлюватимемо у соціальних мережах усі перипетії міжнародного пісенного конкурсу Євробачення-2018 у Лісабоні.

Також буду більше подорожувати. Подорожі входять у список найголовніших цінностей для мене. Це нові враження, нові сили щось робити, нові знання. Подорожі – це необхідність, тому що, коли ти виснажуєшся, то варто поїхати кудись на тиждень і після – повертаєшся з геть іншим настроєм. Вони роблять тебе кращим, ніж ти був вчора.

Я вже відвідав близько 30 країн, переважно європейських. З екзотичних міст, в яких був, мене найбільше вразив Гонконг. Там геть все інакше, особливо якщо порівнювати з Європою, яку я проїхав майже всю – від півночі до півдня. У майбутньому хочу відвідати Японію, країни Карибського басейну, Латинську Америку, США. До останнього, скільки дозволятимуть фінансові можливості, час та стан здоров’я я подорожуватиму світом. Мені пощастило, бо у мене просто неймовірні друзі і неймовірна родина – всі активні й дуже люблять подорожувати. З батьками я зараз їжджу світом набагато менше, але саме вони навчили мене це робити. Мені здається, що тяга до подорожей передалася мені саме від них.

Автор: Ганна Соловйова
Фото: Володимир Шевчук

Читайте також: