:
Це дискусія підвищеного градуса, – Євгеній Стасіневич про другий сезон

Це дискусія підвищеного градуса, – Євгеній Стасіневич про другий сезон "Букоголіків"

25 жовтня 2018

Прем’єра другого сезону програми "Букоголіки" – вже цієї п’ятниці, 26 жовтня, о 22:30. Про зміни у форматі програми та її глобальну місію розповів Євгеній Стасіневич – постійний ведучий "Букоголіків".

Євгенію, розкажіть, чим новий сезон "Букоголіків" відрізнятиметься від попереднього формату?

Тепер це буде програма-інтерв’ю без додаткових рубрик. У нас в студії будуть одразу троє гостей, і вони представлятимуть різні позиції стосовно певної теми. А вони у нас будуть дражливі: наприклад, що робити зі шкільною програмою з літератури, кому потрібні літературні премії, чим є авторське право, місце України на літературних мапах світу. Гості, як правило, мають різні точки зору на поставлені питання, часто кардинально відмінні, як наслідок – це буде не затишний "мєждусобойчік", а жива, гостра, інколи досить конфліктна розмова про те, як ми по-різному дивимось на щось принципово важливе. По-різному, але завжди компетентно.

Про які книги говоритимете?

Можливо, ми ще повернемося до рубрик, які полюбилися людям, – "Книголам", "Книги-ліки". Але це згодом. А тут, звісно ж, говоримо на конкретних прикладах, а не просто полемізуємо у вакуумі. Передовсім – робимо ставку на українську літературу: про неї, власне, і дискутуємо у контексті обраних тем. Наприклад, у програмі про місце України у загальносвітовому літературному контексті буде не тільки про історію, мовляв, що у нас було, що недооцінене, що переоцінене, епоха класики, епоха модернізму. Це також буде розмова про найсучасніші книжки: що Україна може саме сьогодні світові запропонувати, чи підпадає наш ринок під якісь тренди і тенденції, чи це комусь ще потрібно, окрім нас, чи це література виключно для внутрішнього вжитку. Ми не говоримо про теоретичні аспекти, ні. Це цілком прикладні речі, проілюстровані конкретними книжками: романи Софії Андрухович, Наталки Сняданко, Юрія Винничука, Сергія Жадана.

Як глядачі сприйняли перший сезон "Букоголіків"?

Насправді було багато коментарів, навіть писали мені особисто в соцмережах. Друзі та ближнє коло, звісно, програму хвалять. А щодо зауважень – говорили, що програма замала, що 26 хвилин недостатньо. Хоча в цьому сезоні у нас знову буде 26 хвилин, хочемо глядачів “підсаджувати” поступово. Не те, щоб ми не вірили у свого глядача, – радше хочемо прокачатися самі. Щоби тоді, коли зайдемо з програмою, приміром, на 52 хвилини, була гаряча концентрована програма, а не просто розтягування теми на довший час. І ми до цього йдемо.

Чи були якісь зауваження, з якими варто було б попрацювати?

Звичайно, була і критика – декому не подобалося, які книжки я "розриваю". Але рубрика "Книголам" на це і була заточена: ми брали страшенно популярні книжки і намагалися показати: може, вони й не є відверто поганими, проте вони часто дуже переоцінені. "Маленький принц", “Чорний ворон” Шкляра, “Записки українського самашедшого” Костенко, Еріх Марія Ремарк, "50 відтінків сірого" – ми не просто так їх обрали. Ми ж бачимо, що люди часто їх люблять, але люблять не критично. Їм хтось про подібні книжки розповів, або така потужна реклама була довкола цих видань, що якось важко було їх не полюбити, мовляв, "всі люблять, а я що ж, якийсь не такий?" І ми йшли у цій рубриці на загострення свідомо.

Вочевидь, людей це чіпляло, їх ображало, що ми критикуємо книжки, дорогі їхньому серцю. Та це абсолютно нормальна ситуація, бо все це, розмови про літературу і гуманітаристика як така, – територія для дискусії. Щоправда, часто це дискусія підвищеного градуса, але нам потрібно звикати. Які б не були кризові часи, ми не можемо ставити на якусь монолітність, не повинні прагнути до тотальної єдності в усьому. Адже будь-яка тотальна одностайність є штучна – насправді не буває так, що всі думають “в один бік”. Чим складніше, чим більше думок, чим більше інтелектуальних пропозицій, тим краще. Ми якраз це і намагалися показати. І показуємо зараз.

Яким ви бачите свого ідеального глядача?

Ми продовжуємо вірити, що є певний культурний прошарок, який називаємо "букоголіками", – це люди, які по-хорошому залежать від читання. І для них це не просто хобі, а центральна культурна практика, те, яким чином вони проводять більшу частину свого умовно вільного часу. Ми не робимо ставку лише на молодь: наш глядач у діапазоні від 14 років і до "пізнього-літнього віку". Насправді, вік глядачів не має значення: аби лиш їм любилася література і аби вони готові були послухати по-хорошому серйозну розмову. Не в тому сенсі серйозну, що ми сидимо у студії, хмуримо лоба та дуємо щоки, ні. Це така досить драйвова, активна і по-своєму адреналінова дискусія, бо ж сходяться різні позиції, різні досвіди, відмінні підходи. І це точно буде цікаво людям, які мають потребу почути компетентну думку збоку.

Без сумніву, ми звертаємося до людей із критичним мисленням і до тих, хто ще не має відповідей на всі питання. Адже, погодьмося, існує окрема група достойників, які "все-все знають", і це не наша аудиторія. В "Букоголіках" ми часто обговорюємо теми і явища, які особисто для мене, скажімо, є вкрай проблемними, у мене немає там готових відповідей і сформульованої ваговитої думки. Гості часто теж знаходяться у подібній позиції. І це нормально: не давати скрижалі, а спільно шукати відповіді. Ми не нав’язуємо власну думку, штибу "літпремії – це туфта, це суцільний ринок, та й взагалі література пішла в інтернет". Ми так не формулюємо, натомість сідаємо за стіл і разом намагаємося зрозуміти, що змінюється прямо на наших очах, ось тут і зараз. В умовах, коли зміни настільки стрімкі, коли ми живемо в суцільній зоні турбулентності. Тобто тут справді приціл на людей із критичним мисленням та допитливим розумом.

Що програма "Букоголіки" означає особисто для вас?

Це добрячий шмат мого робочого тижня. І не лише вдень, але і вночі – коли я щось готую, пишу запитання, підчитую. З одного боку, це для мене начебто логічне продовження того всього, що я робив і роблю: пишу про книжки, читаю лекції про книжки, на радіо вів програму про книжки, а тут – телебачення, правильний поступальний рух. З іншого боку, це й досить несподіване розширення робочого простору, вихід із зони комфорту. Бо я звик, що завжди залишався трохи в затінку. Я є інстанцією голосу, формулюю певні думки, але їх формулює літературний критик, людина з компетенцією, а не конкретна особа на ймення Євгеній Стасіневич, який виглядає ось так і має ось таку зачіску. Бо тепер я розумію, що увага прикута і до моєї зовнішності, до того, у що я вдягнений, тобто я вже презентую себе повністю, а не тільки свої думки. В цьому "Букоголіки" – виклик.

Хоча це для мене челендж ще й через те, що я маю "попасти" в максимально широку аудиторію. Коли пишеш, то дозволяєш собі грати на завищення, умовно – трохи підтягувати свого читача. А коли ти на телебаченні, то вже роби так, аби не здавалося, що ти “надто розумний”, не відлякуй людей, хлопче. Коли я пишу, то ще можу уявити якогось такого свого читача, який перед цим щось прочитав чи щось уже знав, є прокачаним, тому і зацікавився цією статтею. А коли я говорю на телебаченні, то розумію: будь-яка людина може в цей момент випадково увімкнути телевізор чи переключити канал на наш. І моя задача, а заразом і моє потаємне бажання – щоби побачене її зачепило.

Не подумайте неправильно: ми також і не заграємо з глядачем, не занижуєм планку, а намагаємось підійти впритул до найширшої аудиторії. Оце якраз і є виклик – зіграти посередині. Тим цікавіше і тим складніше це робити, коли поряд із тобою є інші люди, з різними точками зору, з різними темпераментами. Як-от тепер у мене: троє гостей, когось я знаю, когось до ефіру не знав, але читав, але я точно впевнений, що вони хороші спеціалісти, важливі для галузі. І мені треба тримати їх у тонусі та керувати дискусією, щоби це таки була розмова на чотирьох, а не моя розмова з кожним окремо. І це все – виклики. Приємні, звісно. Ми їх радо приймаємо, сподіваючись, що результат вас також порадує.

Автор: Анастасія Обертас
Фото: Анастасія Мантач

Читайте також: